Я не устану говорить о Тебе! Потому что люблю.
Я не отвернусь от Тебя! Потому что люблю.
Я буду петь о Твоей любви и танцевать Твою любовь! Потому что люблю. Я буду искать близости с Тобой! Потому что люблю.
Я буду идти за Тобой! Потому что люблю.
Я буду верить Тебе! Потому что люблю.
Я буду, потому что без Тебя ничего не могу и только Ты даешь мне способность любить Тебя.
Я буду, потому что в Тебе я найду все, о чем мечтаю. Ты даешь благословение, которое обогащает и печали с собой не приносит. Ты даешь жизнь и ее полноту. Без Тебя пустота вокруг, кимвал. Но Ты наполняешь звуками небесной музыки и радости мою жизнь. Ты чудесен! Ты великий Господь великих чудес! Ты мой Отец Небесный! Ты Жених и Господь моей души! В Тебе мой покой. В Тебе моя сила. В Тебе моя жизнь!
Я не устану... потому что Ты творишь через меня и во мне. Ты помогаешь мне! То, что не смогла рука моя, сотворит рука Твоя!
Я не устану...потому что Ты не устаешь.
Я для Тебя, как Ты для меня!
Я буду пить вино Твоей святой любви, новое вино Святого Духа!
Я буду говорить о Тебе!
Я не устану...
Наталия Минаева,
Рига, Латвия
"Он ввел меня в дом пира, и знамя Его надо мною - любовь". Песня Песней 2:4
Любовь Моя - поэзия души...и это все о Нем
Прочитано 8288 раз. Голосов 5. Средняя оценка: 4,6
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
